село Князівське
З переказів стало відомо, що в XVII ст. в с. Князівське була маленька дерев’яна церква, розташована на Вáсильковім городі ( від імені господаря Василя Павлишина, котрий поофірував своє поле на будівництво церкви). На протилежній від церкви горі (урочище Кич’ирка) був перший сільський цвинтар.
Церква Святого Миколая села Князівське вперше згадується 1684 року про сплату 5 злотих катедратика (столового податку)[4], далі - у реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії 1708 року.
За однією версією, в першій пол. XVIII ст. церкву розібрали і продали в одне з сіл нашого району, де вона була зібрана в попередньому вигляді, а гроші пішли на будівництво нової церкви.Ліс, котрий став матеріалом на церкву, возили з урочищ Цінівка і Поляна, а поофірував його громаді заможний господар. 27 вересня 1771 р., як свідчать архівні документи, споруду висвятили як церкву Воздвиження Чесного
і Животворного Хреста Господнього. Спочатку навколо новозбудованої церкви розмістили новий цвинтар, але за короткий час його перенесли в урочище Цінівка, де він знаходиться і донині. Цікаво розписана, гарно прибрана дерев’яна церква, а також кам’яна церковна дзвіниця, збудована громадою Князівського на поч. XX ст. є пам’ятками архітектури. На дзвіниці є 4 дзвони, які в різні історичні періоди поофірували церкві і громаді села князівчани Дяків Магда, Галащук Олекса, Іванишин Михайло, Василишин Мирослав. Імена дзвонів: Михайло, Роман, Василь, Андрій.
Князівський храм
На Рожнятівщині громада освятила новозбудовану церкву
автор статті-Ігор ЛАЗОРИШИН
Недарма про невеличке, але давнє село Князівське, що за десяток кілометрів від райцентру Рожнятова, жартують, що у ньому все князівське — і люди, і їхні справи. Бо новозбудована сільська святиня — храм Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, яку недавно освятив канцлер Івано-Франківської єпархії УПЦ КП митрофорний протоієрей Василь Бурак з братією, воістинно по-князівськи пишна і багата.
Похвально і повчально, що у день освячення храму в Князівське завітали не лише поважне і благочестиве духовенство на чолі з отцем-канцлером Василем Бураком, а й перші керівники району — голова райдержадміністрації ірина Люклян і голова райради Назарій іванів, а також їхні підлеглі та жителі навколишніх сіл — представники різних християнських конфесій. Бо, як поділився зі мною радістю під час духовного свята один мудрий чоловік, не щодня і не щороку в районі відбувається така подія — освячення храму Божого, тож працю громади треба належно пошанувати.
А все починалося ще далекого 2003 року. Як пише у своїй книжці «Розповіді про Князівське» Павліна Литвин-Василишин, «у 2003 році громада Князівського вирішила розпочати будівництво нового храму Божого і на місці майбутнього престолу закопали хрест. Така потреба виникла у зв’язку з тим, що місцева церква — одна з найстаріших в районі (1769 року. — Авт.), вона є пам’яткою історії, а в невеличкому приміщенні часто не вміщаються всі охочіѕ» Також незабутнім для села став і 2005 рік, коли громада заклала фундамент під свою святиню. Адже саме тоді настоятелем храму в Князівському призначили о. Василя Павліва, а вже десять років по тому настоятелеві за душпастирське служіння — у часі освячення новозбудованого храму — від імені митрополита Івано-Франківського і Галицького УПЦ КП владики Іоасафа церковну нагороду — «Хрест з прикрасами» вручив отець-канцлер Василь Бурак.
Отець Василь ПАВЛІВ, настоятель церкви Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього УПЦ КП села Князівського:
— Так, ще 2003 року було закладено наріжний камінь під новий храм, а 2005-го — залили фундамент за день. Була толока — ціле село працювало на будові. і це було гуртування, духовне єднання, свого роду перший крок дорогою до нового храму. Важко було, а особливо — в останні роки. Допомагали всі — і дорослі, і діти, і сільська рада (голова сільради і водночас церковний староста — Михайло Павлів. — Авт.), і школа, і місцеві та районні підприємці, вихідці з села, трудові мігранти та ін. Навіть навколишні села допомагали у будівництві і, до речі, не лише ті, де є православні громади, а й греко-католицькі. Приїжджали священики і привозили пожертви на храм. Зокрема, допомагав від себе осібно парох храму Святого Вознесіння УГКЦ у селищі Брошневі-Осаді о. Зеновій Божик та ін. Як потрудилися — такий і плід нашої праці. Бо наша святиня — то духовне багатство, і село має чим пишатися. А яка внутрішня оздоба храму! Все, зокрема й іконостас, з мореного дуба виготовили майстри із села Підмихайля на Калущині. Я не перебільшую, але те, що зробила громада Князівського, називаю духовним подвигом на славу Божу. А поряд з новозбудованою святинею залишається також і стара намолена церковця — пам’ятка дерев’яної архітектури 1769 року. Бажаю собі, своїм парафіянам і всім нам загалом подальших духовних сходжень.
